Ось так буває. Живеш-живеш, потім раз і померла. Посковзнулась у ванній і вдарилась. Була і вже нема. Залишилось простирадло, на якому ти спала, волосся на одязі, чашка кави на столі – декілька годин тому ти ще тримала її у своїй руці, а тепер лежиш і не дихаєш. А комп’ютер ще включений. І хтось пише тобі повідомлення. А потім телефонує. І кахель під тобою нагрівається від твого тіла, а тіло остигає. Якась людина думає, як скаже тобі щось важливе, а це вже неважливо, якщо ти мертва.

Поки не стало пізно, говоріть те, що відчуваєте. Життя чекати не буде.

Posted in Uncategorized, це життя. Tags: , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *